Передмова

Ну от… зима. За вікном холодно, самий благодатний час для розгону! Тільки виставити радіатор СВО на балкон, і можна досягтися негативних температур і позамежних частот. Але проблема в тому, що радіатор входить до складу рідинної системи охолодження, для якої потрібні водоблоки. Ідея зібрати самостійну СВО в мене з’явилася ще півтора року назад, відразу ж після придбання корпуса Thermaltake Xaser III, у якім, після невеликої доробки, трудилися 14 вентиляторів різних розмірів. Шум комп’ютера перестав мене задовольняти досить швидко ( при всім моєму лояльнім відношенні до шуму). 

Альтернатив СВО не було, були тільки питання. Частина з них, такі як радіатор, насос, шланги, рідина, вирішувалися банально: автопечка – grundfos/акваріумна ( є також саморобний відцентровий насос непоганої потужності, але він досить відчутно шумить – силіконові шланги – тосол.) Друга частина питань була набагато більш важко розв’язна. Питання ставилися до теплообмінників, водоблокам. Купувати не хотілося із принципу… А раз не купувати – значить робити самостійно… Спочатку визначився з їхньою кількістю: CPU, GPU, NB і, можливо, на мосфеты й пам’ять… Були також розставлені всі крапки над «Е» у змісті пріоритетів їх виготовлення… після довгих дебатів (сам із собою) було вирішено робити водоблоки виходячи з їхньої ефективності.

Скажу відразу: 

< ![if !supportLists]>·         Усі матеріали були придбані безпосередньо перед використанням, так що проблем з їхнім знаходженням іншими бути не повинне

< ![if !supportLists]>·         Ні з якими дядьками «Васями» – токарями я не знайомий, тому виходив винятково зі своїх сил.

< ![if !supportLists]>·         Ніякий професійний інструмент і спеціальна підготовка не застосовувалася.

< ![if !supportLists]>·         Тут і далі будуть розглянуті й невдалі спроби. Роблю це спеціально, щоб інші не напоролися на мої граблі

Waterblock для процесора

Почав з виготовлення водоблока для процесора. Для цього був мною придбаний низкопрофильный радіатор Evercool CUW4-610CA для серверних процесорів.

Виготовлений він повністю з міді. Ребра прикріплені до підстави шляхом пайки, вони припаяні самим звичайним! (T плавлення 190’C) приспіваємо. Я ж наївно вважався, що вони припаяні спеціальним мідним тугоплавким припоєм, ну, або на крайній випадок, приварені… Відразу ж після його покупки й обмірювання було створено креслення (засобами Corel Draw)

Почати було вирішено з добування розташованих з боків ребер. Після детального аналізу їх способу кріплення було ухвалене рішення про добування шляхом спилювання (я ще не знав про той що вони прикріплені). Спилявши одну сторону, я зрозумів, що нічого гарного із цього не вийде, уже занадто нерівної вийшла поверхня й занадто довго я все це справу пиляв. Але треба було робити щось із іншою стороною.… Після роздумів було ухвалене рішення відламати непотрібні ребра. Це був абсолютно геніальний спосіб, тому що через 2 хвилини всі не потрібні ребра вже валялися поруч… залишивши після себе відносно рівну (нижня частина ребер залишилася на підставі) і акуратну поверхню.

Праворуч ребра спиляні, а ліворуч зламані. Відчуйте різницю… Тому що ламати ребра в іншій площині по визначенню неможливо, було зроблено два пропили, а потім бічні частини були благополучно відламані по вже затвердженому сценарію:

Груба обробка поверхні проводилася наждаковим папером і наждаковим колом:

У той же день були придбано 4 втулки з різьбленням на 1/4.

Наступним кроком була намічена пайка перемичок (шматки міді потрібної довжини отримані із залишків ребер). Нагрівання радіатора проводилося будівельним феном (максимальна температура, за заявою виробника 590’C).

Але нічого із цієї витівки в мене так і не вийшло… Я з більшим подивом виявив, що ребра припаяні самим звичайним припоєм і при нагріванні радіатора відвалюються… але в наявності в мене було 3 типу припоїв, з різними температурами плавлення: 190, 270 і 95 (сплав Розі) градусів.

Надіям моїм не призначено було збутися: випробувавши всі три флюси, що були в мене в наявності, я дійшов висновку, що доладно в мене нічого не вийде, а залишати все це справа «на соплях» бажання не було. Тому я прийняв рішення приклеїти ці перемички на холоднім зварюванні (двокомпонентний эпоксидный клей, эпоксидка). От що в мене вийшло:

Також Ви можете бачити, що на останній фотографії радіатор уже позбавлений «непотрібних» країв. Поясню: вирішено було зробити його таким, щоб він містився в сокет (у моєму випадку 939). Справа в тому що з відпиляними краями він (радіатор) дуже добре туди лягає й разом із цим відпадає потреба його там (у сокете) центрувати й виготовляти які-небудь спеціальні кріплення (підходить вийняте з боксового кулера). 

…А краю були відпиляні… звичайною ножівкою по металу. На фотографії також видне, що дірки під штатне кріплення кулера залиті эпоксидкой. Зроблене це для того, щоб вода не виливалася на процесор.

І от прийшла черга кришки. А вона й бічні стінки були зроблені з 6-ти міліметрового оргскла. Були вирізано чотири боковины й одна кришка. Боковины рекомендую вирізати тому що на кресленні. Якщо додержуватися креслення, то виходить чотири однакові шматочки (що було доведено практикою). Так просто зручніше. Різати відразу чотири однакові… Випилявши й обробивши напилком усе це господарство, я одержав наступне: (зелена – захисна плівка, саме скло – прозоре)

У відповідність із моїм задумом, у кришці було висвердлено 4 отвору (застосовувався свердел «на 12»). Оцінки в кришці були продавлені шилом відповідно до шаблону, спочатку вирізаного з паперу й накладеним на оргскло.

В отвори, що вийшли, з моторошним скрипом, на герметик були вкручені розвідним ключем чотири втулки. Укручені вони були на звичайному прозорому силіконовому герметику, застосовуваному для сантехнічних робіт… Щілини у ванною замазувати, ну та інше… (білий герметик тільки поки не засох).

Після просушки ( як мені здалося) герметика була склеєна рамочка з боковин, а потім до неї була приклеєна кришка зі штуцерами…

Усе це збиралося (склеювалося) усе тієї ж холодним зварюванням. На другій фотографії видні нерівності нижнього краю кришки (вони дотепер не були оброблені). До того ж, там є невеликий запас висоти для того, щоб після висихання эпоксидки всю кришку можна було «притерти» на великій наждачке, приклеєної до стола для зручності сточування про неї кришки. У результаті, після всіх проведених робіт зі шліфування радіатора й обробки країв кришки, вона була приклеєна на всі той же силіконовий герметик до радіатора. Для більшої надійності кришка притягнута маленькими винтиками.

Через добу вся ця конструкція була піддана випробуванням на протечки. І треба сказати, що за цю добу, герметик сильно окиснив мідь, так що вона почорніла й позеленіла. (а я її так довго чистив!)

Отож! Натягнувши на штуцери шланги, і, відкривши кран, я зі скорботою виявив, що тече із усіх дір. Не ставши доладно розбиратися, що й від куди тече, я розібрав усю конструкцію, і, з подивом для себе, виявив, що герметик не засох! Точніше засох але тільки по контуру… от так фокус! Значить без доступу повітря, більше чому на певний шар він не просихає… На наступний ранок був куплений силіконовий герметик Donedeal

…Після розбирання водоблока втулки (штуцери) були посаджені на холодне зварювання (щоб раз і назавжди розв’язати проблему протечек у цьому місці). Перед цим я відмивав кожний штуцер від старого герметика й від окислу хвилин по 15 кожний. Потім сама кришка була прикріплена до радіатора за допомогою нового герметика (який виявився просто відмінним: сохне де завгодно, як завгодно й ставати дуже міцним після засихання! перетворюється в щось подібне (по консистенції) ластику, володіючи при цьому запаморочливою адгезією до всіх матеріалів).

У загальному я залишився задоволений! Ну отож. Зібрав я все це справа, дав просохнути, підключаю, пускаю воду (усі перевірки проводилися з тиском близько 1 атмосфери) і… не можу повірити своїм очам! Тече! Причому, тече в штуцерів (нагадаю, вони уклеєні холодним зварюванням)… Після того як шок пройшов, і був висловлений увесь запас поганих слів на адресу эпоксидки, виявилося, що вона не винувата… А винуватий був я… Вода протікала по каналах на втулках (там адже різьблення)… а шланги природно там не прилягали… Ще після 5 хв злості на всіх і вся, водоблок (а точніше його кришка) була розбита в дребезги молотком і розпиляна ножівкою, після чого була відправлена в заслання (сміття).

Звичайно, можна було зіпсуватися й замазати різьблення тієї ж эпоксидкой… але вже не хотілося… Підстава я праг використовувати для того ж водоблока (тільки зробити іншу кришку). Але всі мої плани зіпсував герметик… він так добре пристав до радіатора що начисто віддерти його не представлялося можливим… Радіатор теж був підданий утилізації… він перетворився в чудову мідну пластину (либонь придасться). А було це в такий спосіб: Усі ребра були сплавлены тим же будівельним феном (тепер я вже знав чому вони були припаяні).

А підстава, що залишилася, була оброблене на шкурці… (на фотографії нижче дуже «хитре» пристосування для обробки мідної пластини, що полягає з перевернених лещат і, приклеєної до стола на двосторонній скотч, наждакового паперу).

От отож сумно закінчився мій перший досвід виготовлення водоблока… Хоча ні, не перший до цього (десь навесні) я виготовив мій перший водоблок… Але зараз він мені не підходить, тому що він зроблений з алюмінію. В оригіналі він призначав для північного моста:

Водоблок для північного моста

У момент його виготовлення я ще не був власником фотоапарата тому розповім зараз про нього коротко…

За основу взятий кулер від першого пня (або від другого), штуцера зроблені з корпусів від конденсаторів зверху покладена металева пластина від консервної банки. Усе це залите эпоксидкой… внутрішній канал організований змійкою, шляхом попарного сточування кутів ребер. Підстава була зачищена й відполіроване пастою ГОИ.