У певний момент побудови другого водоблока для процесора я придбав точно такий же як і раніше зіпсований мною радіатор, збираючись зробити з нього водоблок для відеокарти.

Водоблок для відеокарти малося на увазі робити так само, як і перший водоблок для процесора, за винятком того, що штуцери повинні бути виведені уздовж площини. Тому що я вже знав, що припій – самий звичайний, зайві ребра були зняті феном. Поясню: справа в тому що радіатор оброблений дуже тонким шаром якогось лаку, і тому, якщо нагріти радіатор до температуру плавлення припою, то ребра самі по собі падають, їх треба «відривати» пінцетом… За рахунок лаку з’являється можливість вилучати ребра таким шляхом. Але якщо вже ребро було випадково зачеплене, те отут вуж воно точно відпаде…
Радіатор з відпаяними бічними ребрами:

 Тому що ребра були цілком відпаяні, мені вдалося без проблем ошкурить підстава практично до блиску. Витягти шматочки ребер з боків збирався точно таким же способом, як і минулого разу (зробити пропил, а потім відламати), за винятком того, що потім не відламати а отпаять. І все б було гарне, якщо б не той факт що я не допиляв деякі ребра дощенту… І, природно, коли в черговий раз я нагрів радіатор і став знімати ребра, я випадково зрушив і центральну частину ( тому що не допиляв дощенту й вони ще якось один з одним з’єднувалися) а потім рукою, що тремтить від злості, зачепив ще й сусідню пару… 

 У такий спосіб я став власником ще одного косого (а значить зіпсованого) радіатора. До речі, коли я зрушив випадково дві пари ребер, я перестав обдувати радіатор гарячим повітрям з фена) і, не витерпівши й хвилини, став відгинати ребра, відламувати, як і минулого разу. І до мого великого щастя вони почали досить легко відламуватися… озброївшись пассатижами й підтримуючи температуру радіатора близької до температури плавлення припою, без праці зняв ребра, що залишилися. Але радіатор був зіпсований… Але отут, під час чаювання мені спала на думку геніальна думка по переробці, видалося б, зіпсованого водоблока для GPU у водоблок на північний міст. Відразу чай був забутий і через 5 годин на столі в мене красувався відмінний водоблок для північного моста. А справа була от як: 

На звороті радіатора був розмічені лінії по яких треба було відрізати зайве. Після виконання робіт, що відпилюють, виглядати радіатор став схожий на…

…схожий на символ асоціації «Червоний хрест» ( наприклад). Але я отут не про нього пишу. Так що по лініях, що залишилися, було «проведене» ножівкою, щоб товщина міді в данім місці стала на половину менше (пиляти треба не поперек, а « уздовж», як би поверх). По намічених лініях, за допомогою лещат шматок міді перетворився в дуже непогану подобу водоблока. Одна сторона:

І дві сторони:

Треба помітити, що при всіх моїх знущаннях мідь не порвала, а залишила дуже акуратний згин, чому я був несказанно радий. Хоча якщо подумати, то мідь – м’який і дуже грузлий метал, так що нічого дивного в цьому немає… Після обробки всього цієї справи напилком, і приведення в божеський вид у мене вийшло наступне…

Знову ж доведення верхньої частини проводилося на наждачке, закріпленої на столі. Далі я на, що залишився від першого невдалого водоблока мідній пластині намалював кришку до водоблоку…

Поле вирізання й обробки в мене вийшла цілком собі чудова кришечка ))))

Яка на самій підставі водоблока виглядала просто чудово… не вистачало лише дірок для штуцерів… і вони не змусили себе довго чекати

Після розмітки дірок на шаблону…

Були готові самі дірки… просвердлені тим же 12-ти міліметровим свердлом…

Трубки – усі ті ж, відрізані від 10-ти міліметрової мідної труби. На цьому моменті встало питання, як усе це справа кріпити? Відповіддю була пайка, із кришкою все пройшло без проблем. З’єднання були обмазані флюсом, обкладені шматочками припою й засунуті в духовку. Через 15 хв запахло смаленим… Припій був з каніфоллю… Після охолодження все було готове…

А з основним блоком, і його з’єднанням із кришкою виникли проблеми…

< ![if !supportLists]>·         По-перше, у блоці по колишньому перебувають ребра, які, по колишньому припаяні самим звичайним припоєм.

< ![if !supportLists]>·         По-друге, там були щілини (хоч кришка й притиралася до підстави), але однаково припій міг туди абсолютно безперешкодно проникати.

< ![if !supportLists]>·         По-третє, велике кіл-у місць пайки й запаяти всі відразу важко.

< ![if !supportLists]>·         По-четверте, я займаюся цією справою в перший раз ( ні, паяв я багато, просто водоблоки ще не запаював).

< ![if !supportLists]>·         В-П’ятих, паяти я міг тільки сплавом Розі (температура плавлення 95’C).

Але все-таки вирішено було спробувати… і нічого дивно, що в мене нічого не вийшло… Тому в результаті кришка була прикріплена до підстави… холодним зварюванням… нічого більше не залишалося…

Усі випробування цей водоблок також пройшов на відмінно…