Мініатюрний радіотелефон

Підвищений інтерес до виготовлення радіотелефонів стримується складністю схемних і технічних рішенні, обумовлених принципом роботи. Наприклад радіотелефон "РТФ-92", опублікований в [1], складний як у виготовленні, так і в налагодженні, потребує виготовлення великої кількості котушок і трансформаторів.
При розробці пропонованого радіотелефону ставилося завдання створити радіотелефон, доступний для виготовлення початківцям радіоаматорам. Метод тонального радіоуправління не дозволяє це зробити, тому в основу роботи даного радіотелефону покладено метод переривання несучої. Це дозволило максимально спростити схему і забезпечити наступні переваги:

• роботу в дуплексному режимі (можна одночасно говорити і слухати);
• висока якість сигналу (широкосмугова ЧС модуляція);
• харчування стаціонарного апарату повністю від телефонної лінії;
• високу економічність радіотелефонного трубки (за: чет простоти схеми);
• простоту елементної бази і можливість нарощування потужності передавачів.

Розглянемо роботу радіотелефону.

 

Принципова схема передавача радіотелефонного трубки наведена на рис.5. Генератор, що задає передавача виконаний на транзисторі VT2 типу КПЗОЗ. Частота генерації визначається елементами L1, С3, С5, VD2. Частотна модуляція здійснюється шляхом подачі напруги, що модулює звуковий частоти на варикап VD2 типу КВ109. Робоча точка задається напругою, що поступає через резистор R2 зі стабілізатора напруги. Стабілізатор включає в себе генератор стабільного струму на польовому транзисторі VT1, стабілітрон VD1 і конденсатор С2. Підсилювач потужності виконаний на транзисторі VT3. Режим роботи підсилювача задається резистором R4.

Дроселі L2 і L3 можуть бути будь-якими з індуктивністю 10 … 150 мгн. Котушки L1 і L4 намотуються на полістирольних каркасах діаметром 5 мм з підстроєними сердечниками 100 ВЧ або 50 ВЧ. Кількість витків – 3,5 з відведенням від середини, крок намотування – 1 мм, дріт – ПЕВ 0,5. Налаштування полягає в установці необхідної частоти генератора конденсатором С5, отриманні максимальної потужності шляхом підбору опору резистора R4 і підстроювання частоти контуру конденсатором С 10.

У передавачі стаціонарного апарату (рис. 4) резистор R5 включається в розрив одного з проводів телефонної мережі. При знятті трубки телефонного апарату або включення режиму автоподнятія в ланцюзі з'являється струм, який в залежності від типу апарату та стану лінії знаходиться в межах 10 … 35 мА. Цей струм, протікаючи через резистор R5, викликає на ньому падіння напруги порядку 15 … 18 В, яке живить передавач. Автогенератор передавача зібраний за звичайною двотактної схемою, на транзисторах VT1 і VT2. Частотна модуляція відбувається за рахунок зміни напруги в лінії і, як наслідок, зміни напруги на базах транзисторів. Частота задається параметрами контуру L1, С5. Котушка L1 намотується на полістирольному каркасі діаметром 5 мм і містить 4 витки дроту ПЕВ 0,5 мм з відведенням від середини. Котушка L2 намотується поверх L1 і має 2 витки того ж дроту. Налаштування проводиться при зайнятої телефонної лінії шляхом підстроювання контуру L1, С5.

Радіотелефон забезпечує дальність зв'язку в межах 300 метрів, але при встановленні додаткових підсилювачів потужності в радіотелефонний трубку і стаціонарну частину можна легко збільшити радіус дії до 10 … 15 км. При установці радіотелефону в автомобіль Живлення радіотелефонного трубки краще проводити від бортового акумулятора.

Консультації, а також зібрані схеми передавачів можна отримати у автора.

Література:
1. Радіоаматор. – 1996. – N5. – С. 16.
2. Радіоаматор. – 1997. – Nl. – С.13.
3. Андріанов. Шпигунські штучки. – М.: Лань, 1996.

Військо України № 11, 1997 р., с.17.