Радіомікрофон з кварцовою стабілізацією частоти

Частота 70 МГц або який там у вас є близька кварц.

Як антена використовується шматок антенного кабелю 75 Ом діаметром 3 і довжиною 185 мм. Центральна жила припаюється безпосередньо до конденсатора З 9, оплетка служить як кріплення. Сигнал мікрофона підсилює двохкаскадний підсилювач 3Ч на транзисторах VT1, VT2. Генератор, що задає виконаний на транзисторі VT3. Частотна модуляція несучої забезпечується варикапом VD1. Резистори R5, R6 в базовій ланцюга транзистора генератора визначають його режим по постійному струму. Конденсатор С7 встановлює необхідний режим генерації забезпечуючи позитивний зворотний зв'язок. Місткість цього конденсатора необхідно підібрати по максимальному току, який використовується генератором, а потім резистором R5 встановити цей струм близько 25 мА, оскільки при більшому струмі транзистор VT3 працювати не може.

При налаштуванні доцільно на місце С7 включити подстроєчний конденсатор ємністю 8 … 30 пф, а на місце резистора R5 – подстроєчний резистор опором 100 кОм.

Стабільність частоти генератора залежить в основному від напруги живлення. Щоб її підвищити, можна використовувати стабілізатор напруги на б … 9 В. Стабілізувати частоту генератора можна й іншим способом. Якщо бути точним, то причина нестабільності несучої частоти – у коливаннях робочої точки транзистора вихідного каскаду підсилювача 3Ч при зміні напруги живлення. Положення ж цієї робочої точки визначає напруга зворотному зміщення на варикапа VD1, а значить, і його вихідну ємність, яка в кінцевому підсумку буде змінюватися не тільки під впливом звукового сигналу, але й при зміні напруги живлення. Варикап ж включений послідовно з кварцем і разом з ним визначає частоту генератора. Тому можна доповнити схему передавача пристроєм, що забезпечує незмінне напруга зміщення варикапа (Рис.2 – не пам'ятаю звідки взяв іту інфу, а тому малюнка ні – може хто поправить?), Величину якого можна регулювати резистором R1.

Ланцюг R2, VD1 – це звичайний параметричний стабілізатор. Конденсатор С1 забезпечує розв'язку каскадів по постійному струму.

При монтажі передавача використані постійні резистори МЛТ – 0,125, оксидні конденсатора К50 – 35; конденсатори постійної ємності керамічні малогабаритні, наприклад КМ.

Дроселі L1, L2 можна застосувати стандартні, наприклад, Д – 0,1, з індуктивністю 15 … 30 мкГн або виготовити самостійно. Для цього на резисторах МЛТ – 0,5 опором більше 100 кОм потрібно намотати по всій довжині 30 … 50 витків дроту ПЕЛ 0,1. Контурна котушка L3 намотана на каркасі діаметром 8 мм і містить 6 витків дроту ПЕЛ 0,8. Hа тому ж каркасі і тим же проводом намотана і котушки L4. Її обмотка містить 3 витка і розміщена на відстані 1 мм від обмотки котушки L3.

Кілька слів про антену. Для її виготовлення використовують відрізок 50-омного кабелю довжиною 10 … 12 см, очищають його від ізоляції і обплетення і висмикують з нього центральну жилу. Потім на передавачі розміщують гніздо роз'єму СР-50-74В, до якого приєднують котушку L4 (роз'єм антени). У штекері роз'єму закріплюють відрізок обробленого описаним способом кабелю. Тепер залишається намотати по всій довго відрізка кабелю, виток до витка, провід ПЕЛ 0,6 – антена готова. Потрібно тільки вставити штекер в антенне гніздо передавача.

У крайньому випадку в якості антени можна використовувати металевий штир довжиною 30 … 50 см.

При експлуатації передавача було відмічено, що якщо під час передачі доторкатися рукою до загального проведення, то потужність випромінювання передавача зростає. Іншими словами, тіло оператора грає тут роль противаги антени. Якщо передавач зібраний в пластмасовому корпусі, такий противагу можна передбачити, підключивши до загального проведення шматок дроту довжиною 1 м.

Якщо ж корпус металевий, то його потрібно з'єднати з загальним проводом. Противага в цьому випадку не потрібний, оскільки його функції буде виконувати оператор, в руках якого знаходиться передавач. В якості мікрофона можна використовувати будь-який малогабаритний мікрофон, крім вугільного.

Природно, чутливість приймача буде впливати на дальність зв'язку.