На детекторний приймач рідко вдається прийняти добре і впевнено більше трьох станцій. Тому цілком достатньо розрахувати його на прийом трьох, а для багатьох районів двох і навіть однієї станції. При цьому можна побудувати дуже простий приймач.

Налаштування його на кожну обрану станцію можна зробити тоді тільки один раз при його установці, зафіксувавши її раз і назавжди, а перебудову приймача з однієї станції на іншу здійснювати простим перемикачем. Все це значно спрощує поводження з приймачем і завжди забезпечує точність його налаштування.

Найпростіша схема детекторного приймача, розрахованого на прийом однієї станції, показана на рис, 1.

Прийомний контур такого приймача складається з антени Л, заземлення 3 та включеної між ними котушки L. Індуктивність котушки і антени і ємність між антеною і заземленням (власна ємність антени) утворюють коливальний контур. Внаслідок того, що індуктивність і ємність контура постійні, останній завжди налаштований тільки на одну яку-небудь хвилю. Якщо при цьому елементи контуру підібрані так, що настройка його збігається з хвилею якийсь, недалеко розташованої передавальної станції, то побудований за такою схемою приймач буде приймати тільки цю станцію.

Сполучені послідовно один з одним детектор Д і телефонна трубка Т спільно з блокувальним конденсатором З утворюють детекторну ланцюг приймача. Підключена до кінців котушки L цей ланцюг постійно пов'язана з прийомним контуром.


Рис. 1. Схема детекторного приймача на одну радіостанцію.


Рис. 2. Схема приймача на три станції з окремими котушками.

Розглянута нами схема. представляє великий практичний інтерес для радіоаматорів, які проживають на території, де на детекторний приймач можливий прийом тільки лише однієї організації мовлення станції.

При можливості прийому на детекторний приймач декількох добре чутних в даній місцевості мовних станцій можна рекомендувати приймачі з постійною, фіксованою настройкою саме на ці станції.

Схема детекторного приймача з фіксованою настройкою на кілька станцій показана на рис. 2. У ній застосовані три окремі котушки L1, L2 і L3. Кожна з котушок розрахована на прийом однієї радіостанції і включається в схему перемикачем П. Наявність окремих котушок у приймальнику дещо ускладнює його пристрій, але зате це представляє певні зручності при його налагодженні.


Рис. 3. Схема приймача з окремими конденсаторами.

Перебудову приймального контуру з однієї станції на іншу в приймачі з фіксованою настройкою можна здійснити також зміною ємності контуру шляхом підключення відповідного конденсатора так, як це показано на рис. 3. У побудованому за такою схемою приймачі використовується одна котушка L, розрахована на прийом обраної станції з найбільш короткою хвилею. Конденсатори С1 і С2, розраховані для інших станцій з більш довгою хвилею, перемикачем П включаються по черзі до контуру при переході на прийом цих станцій.

Перешкоди з боку інших станцій під час прийому на детекторний приймач потрібної станції спостерігаються досить часто. При цьому зазвичай заважає якась одна, найчастіше близька по хвилі капшук Стайц. Найбільш надійним способом відбудови від такої станції, що заважає вважається застосування в приймачі спеціального пристрою, званого фільтр-пробкою.

Схема детекторного приймача з фільтром показана на рис. 4. Фільтр, складений з котушки 1л і конденсатора &, являє собою коливальний контур, настроєний на хвилю станції, що заважає, Включений між антеною і приймачем контур фільтра при настроювання його на хвилю станції, що заважає буде володіти найбільшим опором тільки для цієї хвилі, тоді як для хвилі прийнятої станції опір фільтра буде практично мало. Внаслідок цього уловлена ??антеною енергія станції, що заважає не використовується в приймачі, і ця станція не буде чутно.


Рис. 4. Схема приймача з фільтром.

Щоб забезпечити правильну налаштування контура фільтра, необхідно заздалегідь розрахувати його котушку і конденсатор, а потім при налагодженні приймача точно підігнати їх під потрібну величину. Якщо у фільтрі використовуються постійні по індуктивності і ємності котушка і конденсатор, то настроювання контуру практично проводиться підбором відповідного числа витків котушки. Це, звичайно, вимагає певної витрати часу, але зате дозволяє застосувати прості деталі. Настроювання контуру фільтра можна зробити простіше і швидше, якщо застосувати в ньому варіометр з постійним конденсатором або ж котушку з конденсатором змінної ємності. У цьому випадку варіометр або змінний конденсатор під час прийому встановлюється в таке положення, при якому заважає станція перестає бути чутна.

Ми привели достатня кількість схем детекторних приймачів, і радіоаматор повинен сам вирішити, за якою схемою робити приймач. Вибір тієї чи іншої схеми зазвичай визначається умовами прийому в районі, де проживає, радіоаматор, а також наявністю у радіоаматора готових деталей або можливістю самостійного їх виготовлення.

Ф. І. Тарасов, Детекторні приймачі та підсилювачі, Госенергоіздат, 1950.