А.В. Котов, м. Мелітополь

Радіопередавач, схема якого показана на малюнку, відрізняється малим енергоспоживанням і мініатюрними габаритами при дальності дії 100 м в умовах прямої видимості. Транзистор VT1 з великим коефіцієнтом посилення забезпечує посилення сигналів з мікрофона ВМ1. На транзисторі VT2 зібраний генератор за схемою ємнісний трехточкі. Частотну модуляцію здійснюють зміною ємності варикапа VD1, включеного в модуляційної ланцюг транзистора VT2. Котушки L3 і L4 забезпечують трансформаторну зв'язок з антеною. Дроселі L1 і L2 необхідні для того, щоб ВЧ складова з генерато

ра не проходила на підсилювач і не впливала на режим роботи транзистора VT1. Електретний мікрофон типу МСЕ-3 можна замінити іншим мініатюрним. Конденсатором С4 підлаштовують частоту передавача, а конденсатором С5 встановлюють девіацію. В якості антени використовується багатожильний провід довжиною коло 30 см. Котушки L1 і L2 намотані на феритових стрижнях діаметром 3-5 мм і містять по 25 витків дроту ПЕВ діаметром 0,2 мм. Котушка L3 безкаркасні і має 6 витків посрібленого дроту діаметром 0,5 мм, намотаного на оправці діаметром 7 мм. Поруч розташовані 2 витка котушки L4 з того ж дроту.

   

Налаштування полягає в підборі С5 за максимальною амплітудою сигналу в антені і установці робочої точки VT2 по мінімальному струму споживання. При цьому необхідно домагатися того, щоб при зміні напруги живлення від 1,5 до 6 В частота роботи передавача змінювалася мінімально. Для поліпшення зв'язку слід котушку L4 намотати поверх L3

ближче до її колекторному кінця. Конденсатори повинні мати мінімальний температурний дрейф. Корпус для зменшення відходу частоти при торканні рукою бажано виготовити з металу або спаяти з фольгованого склотекстоліти.