Він дозволяє «продзвонювали» монтаж і оцінювати опір з’єднувальних ланцюгів, перевіряти діоди, транзистори та визначати їх висновки, переконуватися в справності оксидних конденсаторів.

Схема цього пробника наведена на рис. 1. На транзисторах VT1.1-VT1.3 виконаний керуючий вузол пробника. В робочому режимі (коли користуються пробником) він формує сигнал, який надходить на керований вузол – тригер

Шмітта, зібраний на транзисторах VT1.4, VT1.5. Режим роботи всіх транзисторів стабільний завдяки застосуванню стабілітрона VD1 (правда, він включений в прямому напрямку, як діод, і виконує функцію Стабистор, тобто стабілізатора невеликого напруги).

У вихідному стані, коли щупи ХР1 і ХР2 нікуди не підключені і не замкнуті між собою, транзистори VT1.1 і VT1.5 закриті. Світлодіоди погашені. Але варто замкнути між собою щупи, як транзистор VT1.1 відкривається і спалахує світлодіод HL1. Одночасно закривається транзистор VT1.4, а значить, відкривається VT1.5. Запалюється і світлодіод HL2.

Аналогічно спалахнуть обидва світлодіода і при перевірці ланцюга монтажу з малим опором. Але світлодіод в цьому випадку буде світитися до тих пір, поки опір монтажу не перевищить 100 Ом, причому яскравість його буде плавно падати у міру збільшення опору. Коли ж опір ланцюга, що перевіряється перевищить 100 Ом, залишиться палаючим лише світлодіод HL2. Аналогічно буде зменшуватися яскравість цього світлодіода з ростом опору перевіряються ланцюгів. При опорі більше 250 кОм згасне і цей світлодіод. Знаючи це властивість пробника, можна з часом навчитися визначати приблизне значення опору перевіряються ланцюгів по яскравості світлодіодів.

Рис I

Діоди і транзистори перевіряють так само, як і омметром, – вимірюючи опір переходів. Тільки в даному випадку через перехід протікає значно менший струм в порівнянні з варіантом вимірювання омметром.

При перевірці оксидних конденсаторів їх висновків стосуються щупами пробника (ХР1 – плюсового виводу, ХР2 – мінусового). Конденсатор починає заряджатися, і відразу ж спалахує світлодіод HL2 (а іноді й обидва світлодіода – залежно від ємності конденсатора). У міру зарядки конденсатора яскравість світлодіода падає, а незабаром він гасне. Чим більше ємність конденсатора, тим триваліше горить світлодіод.

У пробники використані всі п’ять транзисторів аналогової мікросхеми К198НТ1Б. Підійде і мікросхема К198НТ1А, транзистори якої можуть мати дещо меншим коефіцієнтом передачі струму в порівнянні з транзисторами попередньої. В крайньому випадку замість мікросхеми допустимо встановити кремнієві транзистори КТ31 2А-КТ31 2В або аналогічні по структурі (п-р-п). Всі резистори – МЛТ-0, 125, світлодіоди – АЛ307, АЛ307Б.

Більшість деталей пробника розміщено на друкованій платі (рис. 2) з одностороннього фольгованого склотекстоліти. Мікросхема припаяна до друкованих провідникам з боку преси. Плату розташовують у відповідному за габаритами корпусі, на лицьовій панелі якого кріплять світлодіоди і вимикач харчування SA1, а через отвір у стінці виводять різнокольорові провідники зі щупами на кінці. Усередині корпусу встановлюють джерело живлення – два елементи 343 або 373, з’єднані послідовно.

В режимі спокою споживаний пробником струм не перевищує 2 мА, а коли світяться обидва світлодіоди – 17 мА. Якщо яскравість світлодіода HL2 недостатня або надмірна, її регулюють підбором резистора R10, а іноді і R8.

Журнал «Радіо», 1988, № 6, с. 35

Джерело: Вимірювальні пробники. Сост. А. А. Халоян. – М.: ИП РадіоСофт, ЗАТ «Журнал« Радіо », 2003. – 244 с: ил. – (Радіобібліотечка. Вип. 20)