Зробити це можна за допомогою приладу-пробника, схема якого наведена на малюнку. Включається прилад в освітлювальну мережу вимикачем Q1. При цьому на вторинній обмотці понижуючого трансформатора Т1 з’являється змінну напругу близько 20 В. Відразу ж спалахує світловий сигналізатор включення приладу – світлодіод HL1.

Змінна напруга з вторинної обмотки трансформатора надходить через резистор R4 і щупи ХР2, ХР4 на висновки анода і катода перевіряється трініс-тора. Але тріністор повинен залишатися закритим (якщо він, звичайно, справний), тому жоден з світлодіодів HL2, HL3 не повинен горіти.

Далі натискають на кнопку вимикача SB1 і подають на керуючий електрод тріністора через щуп ХРЗ однонапівперіодне напруга позитивної полярності. Ось тепер повинен спалахнути світлодіод HL2 («П» – Пряме), що свідчить про включення тринистора при подачі на нього прямого (плюс на аноді, мінус на катоді) напруги. Якщо ж тріністор «спрацьовує» і при зворотному (мінус на аноді, плюс на катоді) напрузі, загориться і світлодіод HL3 («О» – зворотне), сигналізуючи про несправності тріністора.

Цим приладом можна перевіряти сімістор – різновид сімейства тиристорів, зовні схожий на тріністор. Висновки у нього такі ж – анод, катод, керуючий електрод. При натисканні кнопки вимикача SB1 повинен як і раніше спалахнути світлодіод HL2. Якщо ж хоча б один з світлодіодів (HL2 або HL3) спалахне до натискання кнопки, такий сімістор використовувати не слід.

Приладом, крім того, можна перевіряти і напівпровідникові діоди, підключаючи до їх висновків щупи ХР2 (до аноду) і ХР4 (до катода). При справному діоді повинен горіти світлодіод HL2, при несправному – або HL2 і HL3 (діод пробитий), або жоден з них (в діоді обрив).

Крім зазначеного на схемі, діод VD1 може бути будь-який інший випрямний, розрахований на максимальний прямий струм не менше 200 мА, VD2 – будь випрямний з прямим струмом більше 20 мА. Резистори – МЛТ-0, 5 (R1, R3), МЛТ-2 (R2), ПЕ або ПЕВ (R4) потужністю не менше 4 Вт В крайньому випадку резистор R5 можна скласти з двох резисторів МЛТ-2 опором по 200 Ом, включених паралельно. Конденсатор C1 – МБМ на номінальну напругу не нижче 160 В. Світлодіоди – будь-які інші, навіть різного кольору світіння. Струм через світлодіод, а значить, яскравість світіння, обмежують підбором резистора, включеного послідовно зі світлодіодом.

Трансформатор харчування може бути готовий потужністю не менше 10 Вт зі змінним напругою на вторинній обмотці 20 … 24 В при струмі навантаження до

0, 3 А. Саморобний трансформатор може бути виконаний на магнітопроводі Ш20х30, обмотка / повинна містити 2200 витків дроту ПЕВ-1 0,1, обмотка / / – 240 витків ПЕВ-1 0,35.

Прилад можна зібрати у відповідному корпусі, розташувавши на його передній панелі кнопковий і мережевий вимикачі, світлодіоди і запобіжник. З корпусу виводять провідники в ізоляції і припаюють до їх кінців в якості щупів затискачі «крокодил» – ними зручно підключатися до висновків перевіряються деталей.

В цілях безпеки затискачі слід підключати при знеструмленому приладі, коли не горить світлодіод HL1.

Журнал «Радіо», 1991, № 8, с. 76

Джерело: Вимірювальні пробники. Сост. А. А. Халоян. – М.: ИП РадіоСофт, ЗАТ «Журнал« Радіо », 2003. – 244 с: ил. – (Радіобібліотечка. Вип. 20)