Для управління деякими пристроями буває зручно використовувати сенсорні датчики, що реагують на торкання рукою (за рахунок наведеного на неї напруги від зовнішніх джерел полів). Завдяки великим вхідному опору у таймера

виконати сенсорний датчик вдається досить просто. Два варіанти таких схем наведено на рис. 5.48 і 5.49. Робота у них нерозумного відрізняється.

У схемі, рис. 5.48, на таймері зібраний одновібратор, який ‘формує на виході імпульс (тривалістю 2,4. С) при торканні контакту датчика F1. Стабілітрон VD1 обмежує напругу на-вході мікросхеми, виключаючи, таким чином, перевищення допустимого рівня. Напруга стабілізації у VD1 вибирається близьким до живлячої або трохи менше – в цьому випадку він впливу на чутливість сенсора надавати не буде. Конденсатор С1 захищає від спрацювання при високочастотних наводку і перешкодах (його номінал можна збільшити, при виниклій необхідності). Ще один варіант сенсорного датчика можна виконати на основі схем, показаних на рис. 5.35.

Рис. 5.48. Формувач імпульсу з сенсорним управлінням

Рис. 5.49. Варіант формувача імпульсу з сенсорним управлінням

У цьому випадку сам сенсор повинен складатися з двох пластин, розташованих поряд з невеликим зазором. Для спрацьовування такого датчика потрібно торкатися одночасно двох пластин. При його роботі використовується властивість шкіри людини проводити електричний струм (опір близько 1000 Ом).

Література:
Радіоаматорам: корисні схеми, Книга 5. Шелестов І.П.