На зорі становлення осциллографии у Вільнюсі, ОКБ і завод поповнювалися також і випускниками Каунаського політехнічного інституту (Д.Ейдукас, Й.Шаткус, В.Сталінкявічюс, Г.Пуоджюнайте, А.Шлявас, Р.Шілас та ін.) і випускниками філії КПІ у Вільнюсі.

Надалі колектив осцилографічного відділу ВНІІРІПа поповнили молоді фахівці – випускники різних вузів країни, в тому числі випускники Каунаського політехнічного інституту, його вільнюського філії, а також Вільнюського державного університету – В.М.Крестніков, З.Бігеліс, Б.Н.Левітас, К.Бурба, А.А.Ліхтіншайн, І.А.Найденова, Ю.А.Кудикін, В.І. Гарькавий, Я.М.Россоскій та інші.

В кінці 1970-х років у зв’язку з бурхливим розвитком цифрової осциллографии у відділи прийшла велика кількість випускників різних вузів країни. З Рязанського ГТВ прибутку А.П.Галкін, Н.Н.Калев і Е.Д.Калева, подружжя М.Н.Дворецкій і Н.Н.Дворецкая, Л.С.Петруніна (Щава), М.А.Ломаченков; з Каунаського політехнічного інституту – Е.М.Бубінас, С.П.Судья, В.К.Шапіро, А.М.Хазанов, М.Б.Меріін, К.Амбразайтіс, А.Бернотас, А.А.Лазукін; з Мінського ГТВ – Вас.Б.Дворецкій; з Вільнюського державного університету – Р.Навіцкас, В.С.Ройзенток; з Львівського політехнічного інституту – С.А.Карпіхін; з Москви (МЕІ) – О.М.Зайцев, А.С.Мінін, В. В. Іванов, В.К.Савін; з Томська (ТІАСУР) – Ю.Т.Щава; з Куйбишева (зараз Самара) – А.В.Волков; з Пензенського Політехнічному Інституті – В.А.Перишкін і Е.А.Іванов.

У міру зростання колективу, особливо в міру появи великого числа молодих фахівців, які прийшли відразу ж після закінчення вузів, постало питання підготовки професійних кадрів. Адже молодь у вузах лише тільки бачила осцилограф, але не знала його пристрою і смутно уявляла його роботу.

Спеціальної літератури з осциллографии в 1950-і роки практично не було. Єдиним джерелом була книга І.С.Стекольнікова “Електронна осцилографія короткочасних процесів” [17]. Вчитися молоді довелося безпосередньо в процесі конкретних розробок.

Перші досліди з підготовки осціллографістов в ці роки почав проводити перший начальник осциллографической лабораторії Г.М.Ліфанов на прикладі розробки осцилографа ІСО-1 (“Гіацинт”). Про теорії і методики розрахунку вузлів приладу розповідав досвідчений фахівець Олександр Ємельянов, друг З.В.Маграчева.

Кожен молодий спеціаліст, провідний розробку конкретного вузла, отримував конкретне завдання і щотижня на загальних зборах лабораторії доповідав результати. Обговорення велося у вільній формі і, часом, доповідачу в якості “заохочення” пропонувалося помістити свою фотографію із зворотного боку Дошки Пошани. В результаті обговорення учасники отримували уявлення про всіх розроблюваних вузлах, принципі роботи і основам проектування.

Пленарне засідання науково-технічної конференції з осцилографічних методам вимірювань

Розвитком зтой початкової школи стали Всесоюзні семінари та осциллографические конференції. У міру зростання кваліфікації фахівці стали вступати до аспірантури, публікувати статті, захищати дисертації.

В кінці 1970-х років у зв’язку з наростаючою хвилею “мікропроцесорної революції” у відділі був організований курс лекцій з вивчення першого вітчизняного мікропроцесора серії 580. Лекції проводилися викладачем Рязанського радіотехнічного інституту В.Л.Грігорьевим. З причини їх виключної актуальності лекції користувалися популярністю не тільки у інженерів осцилографічних відділів, але також і серед фахівців інституту.

У становленні вільнюської школи осциллографии значну роль відігравали великі радянські вчені та фахівці інституту атомної енергії ім. И.В.Курчатова, інституту фізики Землі, інституту фізики високих енергій, НДІ імпульсної техніки, іституту фізики АН Литви, Каунаського політехнічного інституту, Вільнюського інженерностроітельного інституту.

Таким чином під ВНІІРІПе утворилася школа осціллографістов, через яку пройшла основна маса розробників, частина з яких, ставши першокласними фахівцями, надалі вчила молодь тонкощам проектування та випробування осцилографічних приладів. Ці люди створювали власні школи по ряду конкретних напрямків, таких як:

· Широкосмугові універсальні осцилографи – керівник А.І.Федоренчік;

· Стробоскопические осцилографи – керівник М.І.Ефімчік;

· Запомінающе осцилографи – керівник В.М.Левін;

· Універсальні осцилографи зі змінними блоками – керівник А.Ф.Денісов.

Надалі ці школи стали тією базою, на якій виникли нові напрямки, успішно розвиваються дотепер.

На початку 1970-х років осцилографічний відділ поповнився новими кандидатами технічних наук. Дисертації захистили М.І.Ефімчік, Е.А.Фомін. Пізніше їх ряди поповнили А.Г.Оніщенко, Б.Н.Левітас, В.Н.Казімянец, А.Г.Косаковскій, І.А.Найденова.

В кінці 1980-х років в осцилографічних відділі №4 працювало близько 200 осіб.

У 1977 році за комплекс робіт з дослідження і розробки методів розрахунку широкосмугових імпульсно-осцилографічних пристроїв та впровадження отриманих результатів у народне господарство групі співробітників відділення №2 були присвоєні звання лауреатів Республіканської премії Литовської РСР.

Лауреати Республіканської премії Литовської РСР в галузі науки за 1977 рік. Зліва направо, нижній ряд: В.Латініс, Г.Пуоджюнайте, А.Ф.Денісов; верхній ряд: А.І.Федоренчік, М.І.Ефімчік, А.Г.Оніщенко

А.Ф. Денисов, Я.М. Россоскій, Люди. Роки. Осцилографи, Вільнюс 2012